Історія

Давня історія

Кам'яна баба, знайдена на території Криворіжжя

Первісні люди на території сучасного Криворіжжя з'явилися ще за кам'яного віку. Про це свідчать гостроконечник, знайдений при розкопках у селі Радіонівка, сокири, виявлені в міжріччях Саксагані та Інгульця.

В одному з курганів, розкопаних П. I . Сочинським на лівому березі річки Інгулець до жовтневого перевороту 1917 року, виявлено посудину з відмуленої глини з вушками, що належить до пам'яток Трипільської культури.

Розвиненішими були племена так званої катакомбної культури, які з'явилися на території Криворіжжя в першій половині ІІ тисячоліття до н. е. Вони займалися переважно скотарством. У XV–XII століттях до н. е. з'являються скотарсько-землеробські племена зрубної культури, важлива роль у господарській діяльності яких належить саме землеробству. Досягає розквіту в цей період і бронзово-ливарне ремесло. А на початку І тисячоліття до н. е. на території всього Придніпров'я з'являються вироби з заліза. Особливого поширення вони набули в Північному Причорномор'ї, де з'явилися у VII ст. до н. е. кочові скіфські племена.

У IX–VII століттях до н. е. на Криворіжжі жили кіммерійці.

У II ст. н. е. в степи Криворіжжя зі своїми стадами рушили сармати. Археологічні дослідження[11] доводять наявність торгівельних зв'язків між сарматами, які населяли в той час цю територію, і стародавніми греками, зокрема з островом Родос, розташованому в східній частині Середземномор'я. На території сучасного Криворіжжя знайдено також поселення скотарів та землеробів так званої черняхівської культури. Найвідомішими похованнями того періоду є поховання біля смт. Христофорівка.

На початку н. е. Причорномор'я населяли землеробські племена — слов'яни (анти). Південні околиці східнослов'янських земель займали територію, яку займає нині Криворіжжя.

У IX–XII ст. на східнослов'янських землях існувала вже могутня держава — Київська Русь. У період феодальної роздробленості територія сучасного Криворіжжя, як і все Південне Причорномор'я, називалося Диким полем. У цей історичний період ця територія була майже не заселена.

Козацька доба

Поштова станція Кривий Ріг була побудована за розпорядженням кошового отамана Петра Калнишевського

У середині XVI ст. була створена Запорізька Січ. Із XVII ст. починається заселення цих земель козаками. 1734 року було створено Інгульську паланку, у переліку приналежних їй сіл і зимівників згаданий і Кривий Ріг. 1771 року в Кривому Розі розташовується Ставка Коша Запорізької Січі. Залишки фортифікаційних споруд знаходилися при кургані Царева Могила (до нашого часу не збереглися).

1774 року академік Гюльденштедт відвідав район Кривого Рогу і зробив його перший науковий опис. Він згадує про розробки чорно-слюдистогосланцю в районі злиття рік Інгулець і Саксагань.

Після завершення 1774 року російсько-турецької війни російська влада відкрили новий поштовий тракт, що зв'язав м. Кременчук із КінбурноміОчаківом, де стояли російські війська. Саме 8 травня (27 квітня за старим стилем) 1775 року в «Розписі заснованих поштових станцій по річці Інгулець від Кременчука до Херсона» з'являється перша офіційна письмова згадка про Кривий Ріг.

Місце для майбутньої поштової станції затвердив останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський. За його наказом службу на станції розпочали козацький писар Феодосій Кудлик і п'ятеро підзвітних йому козаків.

Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд почав роздавати ці землі у власність військовим, козацькій старшині, поміщикам і колоністам. Наприкінці XVIII століття поміщиця Диконська переселила на виділені їй землі 30 селянських сімей із Пензенської губернії. Їхнє поселення називали Диконкою і Катеринівкою, тепер це територія рудника імені Кірова. 1808 року виникло село Інгулець, а 1818 — село Олександрів Дар, засноване генералом Рахмановим, який на землі, отриманій у подарунок від Олександра І, поселив кріпаків із Чернігівщини.

Новий час

Олександр Поль

1817 року Кривий Ріг згадується у «Переліку (Списку) казенних селищ Херсонського й Олександрійського повітів, які у 1816–1817 рр. були звернені у військові поселення».

Після ліквідації 1857 року військових поселень Кривий Ріг переведено до розряду державних сіл, був центром Криворізької волостіХерсонського повіту Херсонської губернії[12]. Станом на 1859 рік тут налічувалося 554 двори і 3 644 жителі. В селі Інгульці було 1 396 жителів, а у Олександровому Дарі (Рахманівці) — 1 149. У той час існували й інші поселення, що згодом увійшли в межі міста — Гданцівка, Катеринівка (Довгинцеве), Вечірній Кут.

Наприкінці 50-х років XIX століття з'явилися перші поселення на правому березі Саксагані (в районі Кандибиної та Іванової балок).

У другій половині XIX століття почалося дослідження надр Криворіжжя, зокрема залізної руди. У ньому брали участь академіки В. Зуєв, В. Ізмайлов, професор Ліванов.

1865 року до Кривого Рогу прибув колишній професор Гірничого інституту М. П. Барбот-де-Марні, який протягом 1866–1867 років займався вивченням корисних копалин басейну. А 1866 року О. М. Поль, проводячи археологічні дослідження балки Дубова, виявив виходи покладів багатої залізної руди.

Вивезення руди з кар'єру, 1899 рік

13 квітня 1874 року Імператорським Російським технічним товариством призначена комісія під головуванням О. О. Іосса задля «дослідження благонадійності родовища залізних руд й інших мінеральних багатств, відкритих в околицях села Кривий Ріг».

Після доведеної наявності на Криворіжжі величезних запасів залізної руди 1881 року був заснований перший на Криворіжжі Саксаганськийрудник, що належав «Товариству криворізьких залізних руд». Розпочався важливий період у промисловому розвитку Криворіжжя.

На розвиток Кривого Рогу вплинуло спорудження 1884 року Катерининської залізниці, яка сполучила місто з промисловими районам Придніпров'я і Донбасу.

У середині 80-х років XIX століття до розробки криворізьких залізних руд долучаються металургійні товариства. 1885 року два рудники відкрило Новоросійське металургійне товариство, у 1886-му Південно-Російське Дніпровське товариство заснувало Галковський, Шмаковський і Ростковський рудники. Ще два рудники — Олександрівський та Брянський — протягом 1886–1888 років створені Брянським товариством. Виникають і дрібні рудники, засновані окремими підприємцями.

Протягом 1890–1892 років на землях Гданцівського маєтку, викупленого О. М. Полем, «Товариство криворізьких залізних руд» збудувалочавуноливарний завод.

1897 року Кривбас за видобутком руди посів перше місце, випередивши Урал, станом на 1900 рік у басейні діяло 79 рудників.

Розвиток промисловості супроводжувався зростанням чисельності населення. 1916 року в Кривому Розі проживало 26,7 тисяч жителів, а загалом на території сучасного міста близько 60 тисяч.

На початку XX століття у місті почали будувати багатоповерхові житлові будинки. Деякі вулиці покриті бруківкою. Проте в місті не було водопроводу, каналізації. Працювало 32 лікарняних установи, 26 початкових шкіл, з'явилися перші кінематографи.

Новітній час

Українська революція 1917–1921 років

У січні 1918 року в Кривому Розі внаслідок збройного повстання, організованого місцевими більшовиками, було розпущено міцеві органи Центральної Ради і встановлено радянську владу. Рудники були націоналізовані. В лютому була створена Донецько-Криворізька Радянська Республіка, однак це утворення проіснувало недовго, а фактично так і не було створене.

Стела «Вічна слава більшовикам-підпільникам»

Цінні папери «Руди Кривого Рогу», 1920

У лютому 1918 року керівництво УНР уклало Берестейський мир із Німеччиною. Згідно з домовленостями, на допомогу в боротьбі з більшовизмомна територію Криворіжжя було введено частини союзних Німеччині австро-угорських військ. Армія увійшла в місто 27 лютого. 29 березняавстроугорці окупували північні околиці Кривого Рогу, а ще через два дні остаточно перебрали контроль над містом. Комендантом Кривого Рогу був призначений обер-лейтенант Генріх Антон фон Хельтке.

Після короткого періоду влади Директорії з січня 1919 року в Кривому Розі знову діяли органи влади УРСР. 26 лютого було утворено Криворізький повіт із 30 волостями, що увійшов до складу Катеринославської губернії. Кривий Ріг отримав статус міста.

9 серпня місто захопили війська Добровольчої Армії під командуванням генерала Денікіна. Восени 1919 року та на початку 1920-го Кривий Ріг кілька разів переходив із рук у руки. 17 січня 1920 року Кривий Ріг остаточно зайняли війська Червоної Армії. В селі Лозуватка розміщувався штаб кавалерійської бригади Г. І. Котовського.

Міжвоєнний період

Після закінчення воєнних подій та з входженням Криворіжжя до складу УРСР почалося відновлення роботи рудників та промислових підприємств міста.

Фабрика AEG збудована 1930 року

У кінці 1920-х років серед керівників та геологів Південнорудного тресту набула поширення т. зв. теорія затухання Криворізького залізорудного басейну.[13] Вона полягала в тому, що регіон вичерпав усі свої можливості й немає потреби вкладати кошти в його подальший розвиток. Захоплення теорією «затухання» на деякий час припинило геолого-розвідувальні роботи з вивчення Криворіжжя, призвело до значного зменшення фінансування на його розвиток.

Постанова ЦК ВКП(б) від 15 квітня 1930 року засудила теорію «затухання», оскільки результати обстеження надр Криворіжжя показали, що обсяг запасів залізної руди становить 700–800 мільйонів тон. До прихильників теорії затухання радянською владою застосовано репресії. Водночас цієї постановою вжито низку заходів для сприяння розвитку Криворіжжя як індустріального центру.

Одним із заходів було рішення про початок будівництва за межами тогочасного міста, в степу біля станції Червоне, Криворізького металургійного заводу, майбутньої Криворіжсталі. На будівництві заводу працювало 17 тисяч робітників. У серпні 1934 року введено в експлуатацію першу доменну піч заводу, яку назвали «Комсомолка». Згодом на заводі було споруджено ще дві домни, введено в дію бесемерівський конвертор, блумінг.

1936 року закінчено будівництво Криворізького коксохімічного заводу.

З розвитком промисловості почала зростати чисельність населення міста. За переписом 1939 року в Кривому Розі проживав 197 621 мешканець.

З 1934 року в місті функціонує трамвайна лінія. 1936 року утворено три внутрішньоміські райони — Центрально-Міський, Дзержинський і Жовтневий. Сільські ради, які підпорядковувалися Криворізькій міськраді, виділені в окремий сільський район.

Відкрилися перші вищі навчальні заклади: 1929 року — Криворізький гірничо-рудний інститут, а 1930-го — педагогічний інститут.

1939 року чисельність населення досягла 197 621 осіб, а 1941-го — 212 878 осіб. У 1940 році в місті нараховувалося 43,4 тис. робітників-металургів, коксохіміків, робітників машинобудівної і місцевої промисловостей, 10 тис. залізничників. У місті було 947 крамниць, 48 їдалень, 23 лікарні, 56 шкіл і 15 ремісничих училищ та шкіл ФЗН, діяли драмтеатр, кінотеатр, 2 палаци культури й 17 клубів.

1939 року створено залізорудні трести «Дзержинськруда», «Жовтеньруда», «Ленінруда», геологорозвідуваньний трест «Кривбасгеологія», розпочав роботу бесемерівський цех, який за своїми масштабами та технічним обладнанням став найбільшим у Європі. У 1940 році в місті діяло 160 промислових підприємств.